Люди воювали впродовж усієї своєї історії. При тому, що будь-яка війна згубна — вона приносить більше руйнувань і страждань, ніж вигоди, люди продовжували вести війни й виправдовувати їх. Про «необхідність воювати» говорили у Стародавньої Греції й Римі, в Китаї та Індії, і в Середньовічній Європі.
Що таке війна і навіщо людям воювати?
Війна в її класичному розумінні — збройне протистояння двох держав. Ці держави можуть відрізнятися розміром території та чисельністю населення, але повинні мати приблизно однаковий політичний статус.
Найчастіше держави ворогували, щоб захопити чужу територію й ресурси. Та іноді війни починали з абсолютно безглуздих причин. Наприклад, після того, як команда однієї країни програвала іншій у футбол, як це сталося в липні 1969-го між Сальвадором і Гондурасом, коли безглуздий з нашої точки зору збройний конфлікт коштував понад двох тисяч життів та поховав інтеграційний проєкт Спільного ринку в Центральній Америці.
«Нормальним» явищем в історії була ситуація, коли велика держава стикалася із зовнішньої проблемою, вона могла домогтися бажаного за допомогою зброї. При цьому покладатися на слова було неможливо — домовленості з іншими країнами часто порушували.
Ставлення до ведення війн значно змінилося лише в XX столітті завдяки появі ядерної зброї — настільки руйнівної, що будь-яка сторона, яка використала б цю зброю, неминуче завдала б шкоди як противнику, так і собі.
Як змінилося ставлення до воєн нині?
З часом трансформувалося і глобальне уявлення про війни як такі: сучасні держави усвідомлюють рівень економічних і політичних втрат, пов’язаних зі збройним конфліктом. Наприклад, важко пояснити громадянам, навіщо податки, які вони платять для організації життя країни та забезпечення соціальних програм, ідуть на фінансування бойових дій.
Ще одна недооцінена причина змін — поширення сучасних засобів масової інформації і комунікації та їхній вплив на політичні процеси. Нині солдати, користуючись новими технологіями, можуть показати всьому світові, що справді відбувається в районі воєнного конфлікту.
Попри деякі об’єктивні проблеми, помітним є процес розвитку інститутів міжнародного права і наддержавних організацій. Наприклад, ООН чи Євросоюз. Вони допомагають регулювати політичну обстановку у світі, запобігати спалахуванню воєн. Якщо збройний конфлікт таки почався, подібні організації прагнуть запобігти зростанню рівня насильства і якомога швидше розв’язати та залагодити конфлікт.
У статті «Сучасна війна: проблема осмислення характеру та змісту» фахівці зауважують: кількість і масштаб воєн поступово зменшуються. Помітно, що після Другої світової великі держави фактично відмовилися від прямих зіткнень між собою і звернулися до політичних ігор. Натомість активним ініціатором сучасних війн стали недержавні суб’єкти: повстанські рухи, революційні групи, терористичні організації. Вони менше обтяжені якимись політичними зобов’язаннями й договорами, їх нерідко «в темну» використовують ті ж таки великі країни.
Як протікають сучасні воєнні конфлікти?
Істотна частина зіткнень у XXI столітті відбувається всередині держав, наприклад коли урядові сили борються з реальними чи удаваними повстанцями, опозицією. Проте деякі конфлікти так розростаються, що в їхнє гаряче пекло починають долучатися закордонні сили й інші держави. Зазвичай у цьому випадку всі учасники конфлікту стикаються з негативними наслідками. Зокрема з напливом утікачів-біженців чи катастрофічним коливанням цін на енергоресурси.
Сучасна історія показує: у світі, як і раніше, існують окремі регіони, де військові конфлікти виникають частіше, ніж в інших місцях. На думку фахівців, цьому сприяють три основні чинники. По-перше, висока народжуваність, по-друге, низький рівень життя і, по-третє, слабо розвинена система державних інститутів, без якої неможливо підтримувати у країні стійку владу. Відомі випадки, коли антиурядовим силам, повстанцям тощо вдається встановити військову диктатуру, яка може зберігатися роками, але такі випадки вкрай рідкісні.
Ознакою нашого часу стало те, що з розвитком технологій з’явився інакший вид воєн — інформаційних, методами яких є втручання в процес виборів, кібератаки, поширення неправдивих новин. Поєднання елементів традиційних воєнних тактик і сучасних підходів часто називають «гібридними війнами».
Фахівці передбачають: зміниться склад професійної армії: місце людей поступово займуть дешеві й прості у використанні машини. А через те, що для повноцінної роботи дронів знадобиться серйозна інфраструктура, зокрема супутники, то у країн, які відстають технологічно, не буде змоги виробляти подібні пристрої. Тож, найімовірніше, війни майбутнього стануть надто асиметричними — розвинені країни зможуть вести їх за допомогою машин, а воюватимуть ці машини проти живих людей.
Деякі політологи, економісти, воєнні експерти вважають: зіткнення між країнами частіше набуватимуть характеру торгових воєн. Нині головна мета боротьби держав — економічне панування, можливість домінувати у сфері виробництва та торгівлі. І все потужнішими і, на жаль, звичними інструментами таких воєн стануть санкції, митні обмеження, торгові блокади.
Усі хочуть жити безпечно. Більшість усвідомила вигоди благополучного життя й не хоче їх втрачати. Мас-медіа цивілізованих країн давно пропагують гуманістичні цінності, закликаючи до відмови від насильства.
В експертному середовищі припускають, що люди відмовляться від міжусобних воєн, якщо зіткнутися з позаземною загрозою: в такому випадку людству доведеться об’єднатися заради спільного порятунку. Проте, по-перше, таку ситуацію вкрай складно спрогнозувати. По-друге, поки людям варто думати, як мінімізувати кількість воєнних зіткнень на рідній Землі.
Немає коментарів:
Дописати коментар